Ніхто не хоче помирати. Та й підготуватися до смерті якось ніколи не вдається, адже вона завжди приходить несподівано. У певний момент щось просто йде не так — твоя ракета раптом стає некерованою, сходить з курсу, і вже наступної миті ти стрімко падаєш на якийсь невідомий тобі планетоїд. Навколо безкрая темрява, торохтіння — ти інстинктивно закриваєш очі руками. А ось і різке зниження потужності в реактивних двигунах і жорстке приземлення…

Морок. У цьому мороці якийсь безглуздий невідчутний біль. А в болю цьому — жах.

Він не втратив свідомість.

— Твоє ім'я? — запитали невидимі голоси.

— Сейл, — відповів він, намагаючись побороти раптове відчуття нудоти. — Леонард Сейл.

— Професія? — протяжно запитали голоси.

— Космонавт! — вигукнув він у нічну безодню.

— Ласкаво просимо, — сказали голоси, і ця фраза кілька разів луною прокотилася довкола, а потім затихла.

Він встав і обвів поглядом те, що залишилося від його ракети. Зовні по периметру валялися уламки, що нагадували м’яте, дране лахміття.

Нарешті зійшло сонце і настав ранок.

Сейл протиснувся назовні крізь вузький повітряний шлюз і невпевнено вдихнув. Оце так пощастило — повітря придатне для дихання. Запасів їжі вистачить на два місяці. Чудово! А тут у нас що? — він тицьнув пальцем в один з уламків. — Неймовірно! Чудо із чудес! Радіопередавач залишився цілим.

Він негайно проторохтів повідомлення радіозв'язком: МІЙ КОРАБЕЛЬ РОЗБИВСЯ. АВАРІЙНА ПОСАДКА НА ПЛАНЕТОЇДі 787. СЕЙЛ. НАДІШЛІТЬ ДОПОМОГУ. СЕЙЛ. НАДІШЛІТЬ ДОПОМОГУ.

Відповідь прийшла миттєво: ПРИВІТ, СЕЙЛ. ЦЕ АДДАМС ІЗ МАРСПОРТУ.