Лисиця, перехитривши охоронця з поліцейської дільниці, утекла і поспішила до лісу. «Де б сховатися? — думала вона, петляючи навколо дерев і сосен та плутаючи сліди. — Додому мені не можна йти, там мене будуть шукати. Треба шукати Сірого вовка, він щось придумає, — вирішила лисиця. — Так, але де ж знайти Сірого? І поїсти б чогось, зранку ані крапельки в роті».

Так лисиця добрела до старого, високого дуба. «О, кабанчик тут», — зраділа лисиця.

— Кабанчику! — покликала вона.

Кабан підняв голову, озирнувся навколо і підійшов до лисиці:

— Чого кричиш на весь ліс, ворон лякаєш?

— Що робиш? Що ти там шукав?

— Жолуді я збирав на обід. Саме час жолуді збирати. Вони такі смачні, — прицмокнув кабан.

 

 

— Справді? — недовірливо сказала лисиця, піднімаючи жолудь і розкушуючи його. — Фу, яка гидота, — плюнула вона. — Може, пригостиш чимось смачнішим? Я така голодна!

— Тихо, тихо ти, не здіймай галас, — зупинив її кабан.

— Чого це ти такий полохливий став? — здивувалася лисиця.

— Тут за кожною ялинкою засідка, — тихо сказав кабан. — І в будинок тебе запросити не можу. У мене там теж засідка.

— Ти тут, а засідка там? А кого вони шукають? — насторожено запитала лисиця.

— Отож Сірого вони шукають. Через першокласників, яких ви хотіли викрасти.

— Так, шкода, що їжачок і бобер все зіпсували, а то б каталися ми зараз, як сир у маслі, — мрійливо зітхнула лисиця.

— А тепер ви, як сир на сковорідці, вас всюди розшукує поліція. Шукачі так і шастають. Туди-сюди, туди-сюди. Я ледве за жолудями прошмигнув. Скоро самому доведеться голодному сидіти, — поскаржився кабан.

— А де Сірий, не знаєш? — запитала лисиця.

— Сказав, зачаїться у моря, ніби морський вовк. Трохи порибалить, повітрям подихає.

— Романтика! — сказала лисиця. — Біля моря, кажеш, шукати його? Гаразд, спасибі, кабанчику. Удачі тобі!

– І тобі не хворіти, — відповів кабан, продовжуючи збирати жолуді під дубом.

Ягня підметав опале листя у дворі бабусі Розі. У жовтні листя на деревах пожовтіло, а як тільки на початку листопада почалися перші заморозки, листя почало падати на землю. Воно шаруділо, ніби краплі дощу. Кап-кап, шур-шур. Іноді листок падав прямо на голову ягняти. Персик струшував його на доріжку і весело сміявся. Настрій у нього був відмінний, до того ж крізь хмари просвічувало ласкаве листопадове сонечко. В руках у ягняти була невелика мітла і він спритно з нею управлявся, підспівуючи забавну пісню: