Володимир Кривенко

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ АРТУРА

Доброго дня, любі хлопчики й дівчатка!

Нещодавно став я свідком цікавої розмови; завітала до нас подружка моєї онучки Сашеньки, послухала наші казки і спитала:

— Саша, а як це ви з дідусем казки видумуєте?

— Нічого ми не видумуємо, — відповіла Саша, — ми тільки підслуховуємо що говорять різні речі, комахи, або тварини, перекладаємо на зрозумілу мову і записуємо.

— Як це? — не зрозуміла подружка, приведи приклад!

— Та будь ласка! От, на приклад; ти чуєш, що говорить, аж плаче, твій лівий черевичок? Подружка уважно подивилась на свої ноги, потім на Сашу, і розгублено сказала:

— Ні, не чую, а хіба він щось говорить?

— А як же! Прислухайся! Він говорить, аж схлипує: «Тетянко! Я ж служу тобі не гірше ніж правий черевичок, а чому ж тоді ти на ньому шнурочок красивим бантиком зав’язала, а на мені аби як… мені ж соромно у такому вигляді на вулицю вийти!»

— Ай, видумуєш ти все, нічого він не говорить, — сказала Тетянка, але розв’язала шнурок і зав’язала красивим бантиком. — ну, а що він зараз говорить?

— Зараз? Зараз нічого не говорить, а лише вдячно посміхається, невже не бачиш?

— Ну, чесно кажучи, на бачу, але вже розумію, як ви з дідусем казки пишете. Піду додому, розкажу мамі й таткові, може й ми щось підслухаємо та й запишемо…

А як ви? Чи доводилось вам чути, що говорять ваші улюблені іграшки? Прислухайтесь! Інколи можна почути дуже цікаві речі!

Отак і ми з онучкою, якось почули цікаву, на наш погляд, розповідь сусідського песика Артура і вирішили переповісти її вам.

Трохи про мене

Я пес, і не просто якийсь там дворовий пес, а пес з поважним родоводом. Прадіди мої розважали своїх вельможних хазяїв в величних замках Британії, а на полюванні були їм найвідданішими помічниками, та й я, між іншим, мешкаю не в собачій буді, а в будинку, що знаходиться у самому центрі столиці і звуть мене Артур.

Якщо хтось сумнівається в правдивості моїх слів, хай звернеться до моїх хазяїв, вони покажуть йому мій паспорт з родоводом від пра-пра-прадіда, яким вони дуже пишаються і залюбки показують усім бажаючим, бо віддали за мене велику купу різнокольорових папірців, яких називали дивним словом «гроші».

Що тут довго думати? Тільки Британія!

Одного разу, ввечері, на початку літа, почув я розмову своїх господарів;

— Давай, врешті-решт, визначимось, куди поїдемо відпочивати, адже лише тиждень залишився до початку канікул, діти ось-ось закінчать навчання, а ми ще нічого не вирішили! — сказав мій хазяїн.

— А й справді, — сказала хазяйка, — час вже визначитись, але, щоб усе було гаразд — піду з діточками пораджусь.

— Це ж за тиждень має бути останній дзвоник, оце ж діти на канікули підуть, та й гайнемо кудись, усі разом, можливо, навіть, до Європи. Скажімо до Польщі, Болгарії, або до Британії. Ні, ні, ні! — Саме до Британії! Я ж англійської породи пес! Нарешті навідаємось до моїх родичів: Кокер-спанієлів та родини англійських бульдогів, — радісно подумав я, та й побіг до моїх друзів Сашка з Оленкою — дітей моїх хазяїв, де у них мала відбутися нарада з їх мамою.

Я трохи спізнився на нараду, бо треба ж було і тому ледачому самовпевненому котові Акселю, сказати, що я збираюсь на відпочинок до самої Великої Британії!!! Але кіт був безпородний і ледачий, не мав ніякої освіти і, звісно, нічого не чув про Велику Британію. Через те Аксель не зміг, навіть, позаздрити, він лише смачно позіхнув, і сказав, не розтуляючи очей:

– Їдь, собі, куди хочеш, хоч світ заочі, тільки спати не заважай! Хоч відпочину, якийсь час, від тебе!

Був би я звичайним псом, ох і покарав би Акселя за нечемність, але ж я високопородний Кокер-спанієль! Не годиться мені втрачати власну гідність через якогось безпородного кота! Я лише презирливо чхнув, та й побіг на нараду

Коли я забіг у дитячу кімнату, весело помахуючи хвостом, намагаючись тим жестом пояснити присутнім, що їхати треба саме в Британію, до моїх родичів, — місце відпочинку вже було визначене. Я, звісно, не знав точно, але у мене не було жодних сумнівів щодо місця нашого перебування на відпочинку, бо лише я вбіг у кімнату, діти радісно кинулись до мене, і з криком:

— Артуре, песику! Ми їдемо! І ти з нами! Тобі там буде дуже добре! Познайомишся там зі своїм родичем, сподіваємося, ви потоваришуєте. От, тільки треба тебе до перукаря зводити, щоб зробив тобі літню зачіску, щоб не налякав тамошніх мешканців своєю кудлатістю

— Чули? До родичів!!! А де, скажіть, мешкають мої родичі? —

...