Володимир Кривенко

КАНІКУЛИ ЧАКЛУНА ПЕТРИКА З ТРЕТЬОГО «А»

Доброго здоров'я вам, любі наші читачі!

Змушений просити у вас пробачення, бо це, скоріше за все, останнє наше, розпочате спільно з моєю онучкою Сашенькою, напівфантастичне оповідання про юного чаклуна Петрика, яке я був змушений доводити до фіналу вже самотужки.

Лихо у нас сталося: вдерся в нашу сім'ю підступний ворог, що зовні мав вельми приємний вигляд. Демонструючи свою обізнаність, він був здатний по-дружньому відповісти на будь-яке, навіть, вкрай складне питання, міг музичкою розважити, міг гарним мульти-відео потішити. Не заперечував спілкуванню ні під час сніданку, ні під час обіду чи вечері… А що ж вимагав він взамін?

Звісно, як і кожен загарбник-окупант, він полював на гроші, але не вони були його головною метою. Найстрашніше було те, що він пожирав наш час, котрий, як відомо, відновити неможливо. Весь, і вільний і робочий час викрадав той ненажера. Через брак часу ніколи стало онучці і з друзями-подругами побігати, розумну книжку почитати, захоплюючу казкову історію придумати, нового віршика скласти, гарно уроки вивчити, про щось цікаве з батьками, з дідусем та бабусею погомоніти. Щоб не поповнити когорту «Іванів нє помнящіх родства», про історію роду свого розпитати, бо хто про це розкаже краще за дідуся з бабусею?

Але, але… Через того зайду часу нема навіть на саме найнеобхідніше. Все зжирає облудний заморський злодюга на ім'я барон Фон Смартфон…

Під личиною доброго друга-порадника ховається підступний крадій талантів, здібностей та здоров'я не тільки маленької, але й цілком дорослої людини.

Цю анотацію до нашого твору хочу закінчити відомим закликом:

— ЛЮДИ, БУДЬТЕ ПИЛЬНІ! не потрапте в ту ж халепу, що й ми…

Приємний сюрприз

От і настав сонячний весняний ранок останнього, перед канікулами дня в Середній Чаклунській Школі Добрих Справ. Дзвоника, як в звичайних школах, тут не було. Сигнал до початку і завершення уроку подавала пані Гримуча Змія своєю трещіткою, з якою ні вдень, ні вночі не розставалась.

Учні дуже любили і поважали пані Гримучу Змію не лише за те, що вона уособлювала мудрість багатьох поколінь магів та чаклунів, що викладали в різні часи, але й за добросердне ставленн до учнів, за готовність залюбки допомогти будь-кому з них в скрутну хвилину. За все те учні, та й викладачі ласкаво називали її Ґезею.

Рівно о восьмій годині ранку пані Ґезя заторохтіла своєю трещіткою і учні стрімголов розбіглися по класам. Гамір стих, настала тиша. В третій «А» клас, про який далі йтиме мова, увійшов кремезний сивовусий керівник класу, викладач Добрих Чаклунських Знань характерник Іван Семенович Вернидуб. В руці він тримав невеличку продовгувату скриньку, розписану загадковими золотавими знаками. Клас притих.

— Невже? Невже? — прошелестіло рядами парт. Вернидуб доброзичливо посміхнувся в сиві вуса і мовив:

— Так, любі мої, ви не помилились! Маю для вас приємний сюрприз. Не даремно ваш клас носить першу літеру абетки! Наша шкільна Чаклунська Рада визнала ваш клас найкращим в навчанні і вирішила нагородити кожного з вас учбовою чаклунською паличкою. Знявся радісний гамір. Вернидуб почекав, поки перше збудження радісною новиною вляглося і продовжив:

— Чаклунські Палички, що зараз будуть вручені вам, тому й називаються «учбовими», що мають деякі обмеження:

По-перше: Вони виконують лише накази, що викликані добрими побажаннями, злі вони не виконують і втрачають силу назавжди.

По-друге: якщо добрі побажання можуть призвести до негативних наслідків, паличка виконує наказ, що діє лише 24 години, а потім повертає змінене назад, але сама втрачає силу до того часу, поки юний чаклун не зрозуміє свою помилку. А ще пам’ятайте, що порожніми забаганками турбувати паличку не можна, бо тоді вона взагалі відмовиться працювати.

По третє: ніколи не виставляйте на показ ваше чаклунське вміння. Робіть добрі справи, не вихваляючись!

Не забувайте цих правил!

А тепер, візьміть свої зошити і напишіть, що ви збираєтесь змінити в навколишньому світі, кому, чим і як хотіли би ви допомогти. Потім здасте мені свої зошити, а восени подивимось, у кого чаклування виявилось найкориснішим і найуспішнішим, а головне, — наскільки результат відповідав вашим сподіванням.

Складання планів активного літнього відпочинку

В класі запанувала тиша. Учні схилилися над зошитами і, обдумуючи кожне слово, стали зосереджено записувати свої плани на літо.

Вернидуб походжав між рядами парт, інколи зупиняючись і даючи поради.

Костик збирався на все літо поїхати в село до дідуся з бабусею, і сподівався за допомогою магії зачаклувати колорадських жуків, щоб не псували картоплю, помідори та баклажани. А ще Костик хотів змусити картоплю самоокучуватись і самостійно боротися з бур'янами, бо дідусь з бабусею старенькі, і вже важко їм поратися на городі.

Галинка хотіла вилікувати хвору бабусю.

Михась, якого батько-геолог обіцяв взяти з собою в експедицію, за допомогою чаклувань хотів допомогти батькові знайти корисні копалини.

Оксанка мала мрію виростити квіти небаченого кольору і краси, і вже не один зошит розмалювала чудернацькими, небаченими квітами.

А Петрик, взагалі, бажав виправити все, що він вважав в природі недосконалим.

Одні учні зосереджено писали, інші задумливо вдивлялись у простір, вибираючи собі найцікавіше завдання на літо. Тільки Петрик, написавши кілька слів, сидів з виглядом людини, що завершила підготовку до початку виконання своєї роботи, а тепер чекає на дозвіл розпочинати виконувати її.

— Що синку, — запитав Вернидуб, — підходячи до Петрика, (Вернидуб дуже любив своїх вихованців і завжди називав їх синочками та донечками, хоч за віком вони годились йому в онуки) — бачу, ти вже склав свій план на канікули?

— Так, Іване Семеновичу, — відповів Петрик и показав Вернидубу свій зошит. Там було лише десять слів:

«Зроблю так, щоб все, що є неправильним змінилось на правильне».

Іван Семенович сховав доброзичливу посмішку в розкішні сиві вуса і спитав турботливо:

— А як же ти, синку, відрізнятимеш правильне від неправильного?

— О! — пожвавішав Петрик, — це ж дуже просто! Якщо я щось побачу неправильне, я використаю силу чаклунської палички і зроблю так, щоб воно стало правильним, а потім запишу результат у свій щоденник. Розумієте, Іване Семеновичу, я ж не знаю, з чим зустрінусь під час канікул, бо, якщо я зараз складу докладний план, а потім мені зустрінеться щось неправильне, що не позначено в моєму плані, що маю робити? Хай неправильним і залишиться?

— Добре, синку, добре, — Іван Семенович пригладив непокірну Петрикову чуприну, — нехай буде по-твоєму, але будь уважним і обережним, щоб не зашкодити ні собі ні оточуючим. Я відчуваю, що під час канікул на тебе чекають цікаві пригоди і серйозні випробування

...